На шляху до "Східного синдрому": український інформаційний антитерористичний фронт

Головним правилом вдалого інформаційного супроводу будь-якої діяльності є вміння розставити акценти і відштовхнутися від практичних аспектів цієї самої діяльності. Відтак, спробуємо проаналізувати, чим же є боротьба з тероризмом мовою офіційних документів.

Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, згідно з Указом Президента України 11 грудня 1998 року створено Антитерористичний центр при Службі безпеки  України.

В ідеалі, інформаційна політика в сфері протидії терористичній діяльності повинна враховувати позитивні (згідно з заявленими цілями) результати згаданих вище напрямків практичної роботи, і відповідне інформування громадськості з цими результатами, звичайно ж, враховуючи обмеженість публічного використання певної інформації.

Що нам з цього приводу кажуть нормативні документи? Стаття 17  Закону України про боротьбу з тероризмом регламентує здійснення інформування громадськості про терористичний акт. Так, забороняється поширення через засоби масової інформації або в інший спосіб інформації, яка:

-                  розкриває спеціальні технічні прийоми  і  тактику  проведення антитерористичної операції;

-                  може утруднити проведення антитерористичної операції і (або) створити загрозу життю та здоров'ю заручників та інших людей,  які знаходяться  в  районі  проведення зазначеної операції або за його межами;

-                  має на меті пропаганду або виправдання тероризму, містить висловлювання осіб,  які чинять опір  чи  закликають  до  опору проведення антитерористичної операції;

-                  містить дані про предмети та речовини, які безпосередньо можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму;

-                  розкриває дані про персональний  склад  співробітників спеціальних підрозділів та членів оперативного штабу, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції,  а також про осіб, які сприяють проведенню зазначеної операції (без їх згоди).

І – все… Зрозуміло лише, що саме заборонено, але стратегія інформування громадськості повинна базуватися в першу чергу на ключових напрямках власне того, про що розповідати не просто можна, але й ТРЕБА.

 

Все для фронту, все для перемоги?

Нинішня практика інформаційного висвітлення антитерористичної операції наочно демонструє недосконалість нормативної бази та брак практичного досвіду в цій сфері. Маємо два полюси крайнощів: російський, з його недолугістю і примітивізмом, розрахований на свою внутрішню "всеїдну" в інформаційному сенсі аудиторію, і український, з невпевненою офіційною риторикою і фрагментарністю практичних результатів, з якого годі й скласти цілісну картину подій.

Інформаційне відображення антитерористичних зусиль України має два надзвичайно важливі виміри.

Внутрішній, який дозволить мобілізувати населення в довготерміновій перспективі, позаяк нинішні настрої є результатом аж ніяк не інформаційної політики держави, а власне агресивних антиукраїнських дій Росії. Такі настрої громадян дуже швидко можуть перерости у розчарування діями влади, особливо якщо не будуть регулярно "підживлюватися" відповідними новинами.

Зовнішній, спрямований на забезпечення підтримки України з боку світового співтовариства. Ситуація з позитивним сприйняттям тут багато в чому аналогічна внутрішньому виміру, хоча вигідно від нього відрізняється вдалими дипломатичними акцентами на використанні політичних інструментів для вирішення конфлікту.

Для ілюстрації того, про що справді потрібно говорити в рамках інформаційного супроводу подібних операцій, наведемо відповідний перелік з Доктрини Об'єднаного комітету начальників штабів США зі з'єднаних психологічних операцій, що регулює планування та проведення інформаційно-психологічних кампаній під час військових акцій. Отже, в рамках інформаційного забезпечення військової кампанії ТРЕБА:

1. Пояснити політичний курс, цілі та мотиви країни.
2. Формувати громадську думку або забезпечити політичний тиск на підтримку або спротив військовій операції.
3. Впливати на розробку ворогом стратегії і тактики.
4. Посилювати економічні та інші несилові форми санкцій проти ворога.

5. Похитнути довіру до ворожого керівництва.

1. Знизити моральний стан та боєздатність ворожих бійців.
2. Збільшити психологічний вплив військової могутності США та/або багатонаціональних сил.
3. Сприяти проведенню заходів по військовій дезінформації [military deception] та забезпечити оперативну безпеку.

Зрозуміло, що цей перелік є радше узагальненням, адже очевидно, що  усі його напрямки реалізуються паралельно, зі зміщенням акцентів між ними відповідно до конкретної ситуації, однак він дає загальне уявлення про потенційне стратегічне спрямування інформаційної складової антитерористичної кампанії України.

У сучасному інформаційно-орієнтованому суспільстві монополія на здійснення масових комунікацій поступово переходить з державної сфери до приватної, тому кожен з нас може зробити свій внесок у спільну справу подолання "Кримського" й зініційованого останніми подіями "Східного синдрому".