Ексклюзив. Гендиректор кінофестивалю "Молодість" Андрій Халпахчі - гість ток-шоу "Люди. Hard Talk"

Влащенко: Давно відомо, що індустрія кіно неможлива без фестивального кіно і без фестивалю, як таких. Сьогодні у нас в гостях багаторічний глава, президент, генеральний директор кінофестивалю "Молодість" Андрій Халпахчі. Вітаю, Андріє. "Молодість" має бездоганний авторитет. Це, мабуть, єдиний кінофестиваль, який прожив найбільш форс-мажорні часи для країни. Він зберігся, він уцілів, і він не заплямований. Але це не означає, що у нього немає труднощів. Наприкінці жовтня починається 44-й, і, наскільки я розумію, у вас є певна криза. І не тільки криза матеріальних засобів, а криза жанру. Це від того, що немає індустрії? Немає - про що?

Халпахчі: 44-й - це вже певний вік. Вік, коли відбувається й у чоловіка якась криза. Я це, слава Богу, давно пережив. Організовуючи нові фестивалі, причому не тільки у нас, а й в Росії, в Польщі, кожен говорить, що через 3-5 років вони перевершать Каннський фестиваль. Я відразу говорив, що в Україні неможливо перевершити Каннський фестиваль. Для цього треба, щоб знімалося 300 повнометражних фільмів, як знімається у Франції, щоб був колосальний ринок. Ринок це ж не тільки кількість знятих фільмів. Ця кількість фільмів, які вийшли на екрани. Серед 300 французьких фільмів (я їх дивлюся практично всі) десяток є пристойним кіно. Сміття теж дуже багато. Але важлива ще й реалізація. Є виробництво, і є кінцевий результат: скільки куплено квитків, скільки ходять у кінотеатр. Колись запитали Роднянського, що треба, щоб фільм мав такий успіх, як у Франції? Він відповів: "Мати французького глядача: підготовленого, грамотного, який звик ходити в кінотеатр і який має дещо більший гаманець, ніж наш звичайний глядач". Тому ми й ринок свого часу намагалися організувати. Але наші всі ринки, які голосно називають кіноринками, це, в кращому випадку, розписування репертуару провінційними кінотеатрами у московських дистриб'юторів. Тому що, як і раніше, більшість фільмів все одно зосереджена у Москві. Це теж досить складна економічна проблема для України сьогодні. Фестиваль - це дзеркало того процесу, який відбувається і в нашій країні, і за кордоном. Що показувати? Це теж завжди питання, це робота відбіркової комісії. Звісно, хочеться вибрати краще, але це часто залежить від року. Будучи в раді Всесвітньої асоціації кінопродюсерів (FIAPF), яка стежить за фестивалями, дає їм сертифікат, чи можуть вони бути міжнародними, щороку їх перевіряє, була розмова. Ми, Рада директорів фестивалів, збираємося раз, два на рік, і дуже добре сказав директор програм Каннського фестивалю: "Коли вдала програма на кінофестивалі, кажуть, що вдалий кінематографічний рік. Коли програма невдала, кажуть, що погано попрацювала відбіркова комісія".

Влащенко: Чому ви цьогоріч обрали таку концепцію, як фільми про АТО? Цього року у нас телебачення про це, ЗМІ про це. Кіно ж не може бути таким прямим дзеркалом.

Халпахчі: Безумовно. Велике бачиться на відстані, і, можливо, про АТО коли-небудь зроблять велику ігрову картину. З усіма переживаннями, з усіма сімейними трагедіями. Це все попереду. По-перше, ніякої концепції щодо АТО у нас немає. Концепція фестивалю це теж часте питання, яке преса любить ставити по телефону. Особливо, коли телефонують, не розчули, неправильно запишуть. Справжній фестиваль тим і характерний, що концепція залишається колишньою. Фестиваль "Молодість" - це фестиваль дебюту. Якщо Канни - це чемпіонат світу з кіно, то у нас чемпіонат світу серед юніорів. Ми намагаємося показати все краще, що було в дебютах за минулий рік. Це все-таки 60 країн. Але, природно, що іноземним гостям, які приїжджають сюди, завжди цікаво подивитися, як представлена Україна в рамках міжнародного фестивалю. У нас є спеціальна програма, яка називається "Україна - нова реальність", де ми показуємо трохи і про Майдан, і про АТО. Буде достатньо велика, широка дискусія на цю тему, в тому числі й про роль російських фільмів у сучасному українському прокаті. Про толерантність у ставленні до релігії, до сексуальної орієнтації і до чого завгодно. Але, природно, знято фільми, і є теми, які сьогодні хвилюють. Це, здебільшого, документальні картини. Але їх не так багато. І обійти цю тему, звичайно ж, неможливо.

Влащенко: Що стосується дискусій, з'явилася нова реальність. Вона про те, що сталося в соціальному відношенні. Про те, що Україна стала іншою. Вона про те, що у нас стали зніматися з прокату російські фільми. І все це вимагає обговорення. І це дуже хворобливі дискусії. Ви запрошували російських кінематографістів на фестиваль?

Халпахчі: Звісно. Якісь переговори ще йдуть. І теж треба розуміти певну ситуацію. Я зараз згадую 50-60 роки, шкільні та студентські, коли вдома ми говорили одне, а десь змушені були говорити зовсім інше. Саме так сьогодні живе Росія, і так живе сьогодні російська інтелігенція. І люди, які піднімають голос проти режиму Путіна, живуть з великим побоюванням. Бояться зайти у під'їзд. Це реальність для дуже багатьох людей. І тут треба бути досить толерантним. У нас були такі випадки: запрошення опозиціонерів із Білорусі, коли ми повинні були враховувати, що їм повертатися додому.

Влащенко: Ви хочете сказати, що ви запрошували, а вам хтось відмовив через те, що боїться їхати в Україну?

Халпахчі: Так. Але багато хто їде. Один із гостей (не буду називати його прізвища) їде до нас через Мінськ, бо побоюється, що його на кордоні російсько-українському можуть якось затримати. Все-таки фестиваль це, передусім, екран. І у нас буде близько семи російських картин. Це, безумовно, не пропагандистські картини, а ті картини, які сьогодні говорять про іншу Росії, і говорять дуже серйозно. Це і документальне кіно, ц ігрове кіно. У конкурсі дуже цікава картина Івана Твердовського "Клас корекції". Це дуже серйозна розмова, де на тлі однієї школи змодельовано російське сьогоднішнє суспільство з усіма його проблемами. Це і картина Сігала, який був у нас і торік. І чудовий режисер Костомаров. Разом із Расторгуєвим вони роблять документальне кіно. Зараз вони готують дуже цікаву картину "Київ – Москва", де протиставляють вільне дихання в Україні і в Росії. І окремо у нас є національний конкурс короткого метра. Ми запросили російського продюсера, у якого є плани копродукції з Україною, очолити це журі з тим, щоб подивитися наші молоді таланти і можливість з ними працювати надалі. Тому що я сподіваюся, що в культурному плані, в тому числі й копродукція в кіно не припинятиметься. Це Євген Гінділіс, теж досить широко відомий шанувальникам інтернету: перший мітинг у Москві, протест проти анексії Криму. Усі фотографії обійшли інтернет, як його омонівці тягли головою по асфальту.

Влащенко: Фестиваль - це такий стартовий майданчик для людей талановитих. Це майданчик для байєрів, які купують цих талановитих людей. Сьогодні ж найбільший дефіцит в світі це не дефіцит грошей, а людський ресурс людей талановитих. Чи є у вас якісь можливості для старту молодих кінематографістів. В Україні немає кіноіндустрії. Але чи бувають випадки, коли їх забирають, запрошують, дають їм можливість знімати в Європі, в США?

Халпахчі: Так, безумовно. І ми пишаємося не лише тим, що хтось із великих імен у нас у режисурі дебютував, і навіть акторські якісь роботи, але й тим, що для багатьох, в тому числі й для українських і для російських кінематографістів фестиваль був стартовим майданчиком. Зокрема, Олег Сенцов, ім'я якого сьогодні у всіх на слуху, прийшов до нас два роки тому. Зовсім невідомий хлопчик із Сімферополя, який не має професійної освіти, приніс сиру, незавершену картину, яку ми подивилися і сказали, що у нас не фестиваль аматорського кіно. Але, подивившись картину до кінця, я побачив у цьому великий потенціал, ентузіазм. Хлопець створив свою студію, зібрав з друзів 20 тис. дол. і зняли повнометражний фільм. Фільм прогримів, викликав на фестивалі колосальний інтерес, ми зробили українську прем'єру. Його побачили відбірники Роттердамського фестивалю та одразу запросили на фестиваль у Роттердам. Ми тоді домоглися, щоб наше Держкіно дофінансувало картину, аби її професійно "зачесати". І фільм став подорожувати світом, в тому числі побував і в Росії на міжнародному фестивалі. Ми й надалі намагаємося опікуватися долею цих молодих кінематографістів. Олег написав новий сценарій.

Влащенко: Чи будете ви використовувати фестивальний майданчик для того, щоб його звільнили?

Халпахчі: Фестивальний майданчик це не тільки справжній, з моєї точки зору, фестиваль, яким ми є, це не тільки "дев'ять днів одного року", це робота всього року. Ми провели велику роботу на Каннському фестивалі, отримали згоду Європейської кіноакадемії підтримати нас, і після цього почався великий міжнародний захист Олега Сенцова. Навіть в якісь моменти страшно перелякався Російський павільйон в Каннах. Уночі ми наклеїли оголошення на їхній павільйон... Якісь такі диверсійні методи використовуються. Весь світ захвилювався, бо це повний нонсенс. До цього такі речі відбувалися з іранськими режисерами, які опинялися у в'язниці. І все ж таки світова громадськість сьогодні достукалася до Михалкова, який сказав про це на Московському фестивалі - про його звільнення. Олег є членом нашого міжнародного журі цьогоріч, але, на жаль, замість нього буде порожній стілець.

Влащенко: В усьому світі великі фестивалі - самоокупні. Існують якісь внески, люди приїжджають, платять чималі гроші за те, щоб брати участь у фестивалі. І в організаторів немає необхідності просити у президентів гроші. Чому у "Молодості" з цим не склалося?

Халпахчі: Практично жоден фестиваль не є самоокупним. Канни дуже добре заробляють на ринку, тому що це колосальні гроші, які платять дистриб'ютори за оренду території та всього іншого. Тим не менш, дуже велика державна підтримка. Частіше це не муніципальна, а державна підтримка. Ті ж Канни народилися, бо це була глухомань, навіть не курорт, і треба було щось зробити. Тому найбільше зацікавлені муніципалітети. Так, кілька років тому виник Римський кінофестиваль, який зараз буквально починається. Рим вирішив переплюнути Венецію. Це була ідея колишнього мера Рима. Весь світ обурювався: це найбагатший фестиваль. Їхній державний бюджет разом з муніципальним - 10 млн євро. Ані Канни, ані Москва, яка на другому місці, не отримують такої державної дотації. Цього року скоротили бюджет Римського фестивалю. Його бюджет став 6 млн євро. І вже крики, що фестиваль вмирає.

Влащенко: А який бюджет "Молодості"?

Халпахчі: Державний бюджет цього року - 950 тис. грн. Це фінансує Держкіно. Для нормального проведення фестивалю потрібен 1 млн дол. Я думаю, треба зареєструвати його в книзі Гіннеса, як рекорд найдешевшого великого фестивалю. Є якісь речі, які абсолютно є незрозумілими. Нарешті Міністерство культури вперше опублікувало всі витрати за другий квартал. Хоча б видно, що фінансується. Коли керівник найбільшого польського державного театру дізнався, якою сумою фінансується театр Франка (16 млн дол. на рік), він мало не впав зі стільця. Це повний нонсенс для нього. Він каже: "А що ж вони тоді роблять? Їм же не треба розвиватися. Можна абсолютно спокійно сидіти". Ось відбуваються такі речі: мільйон гривень - міжнародний фестиваль, і 16 млн доларів - театр. Необхідно підтримувати театр, але все-таки повинні бути якісь пропорції.

Влащенко: А для чого існують громадські слухання? Чому не піднімаєте питання? Організуйте круглі столи з обговорення бюджету культури цієї країни.

Халпахчі: Наша країна - це країна семи гетьманів. І все змінюється дуже швидко. Щойно достукаєшся до одного мера, з'являється новий мер. Я сподіваюся, фестиваль відкриватиме Кличко. Є розуміння того, що таке фестиваль, і немає грошей.

Влащенко: Ви один з найглибших знавців світового кіно. Які тенденції відбуваються у світовому кіно? Що глядач любить?

Халпахчі: Існує такий перифраз відомої російської приказки: "Який прихід, такий і піп". В усьому світі падіння якогось загального культурного рівня. Падіння у глядача інтересу до кіно. У деяких країнах (у тій же Польщі) трохи інакше, де кіно викладається у школі, де дуже багато серйозних програм про кіно на телебаченні. Там і глядач сильніший. Наприклад, фільм "Олена" Звягінцева зібрав у польському прокаті більше грошей, ніж у всій Росії. Тому ми другий рік робимо програму "Молодість - дітям". Ми показуємо дітям цікаве підліткове кіно з усього світу. Існують якісь періоди вибухів і падінь, як завжди і скрізь - як в моді, як в літературі, як у живописі. Вибухом таким був, безумовно, кінець 60-50-х років. Можливо, Друга світова війна вплинула на якісь нові ідеї, нові думки. І, до речі, не дивно, що сьогодні у світовому прокаті дуже модним і дуже успішним є повторний випуск старих картин 60-70-х років. Реставровані фільми тих років мають колосальний успіх. Це говорить про те, що старе кіно краще, цікавіше, ніж сучасні фільми. Я з кожним роком спостерігаю і за світовим кіно, і за молодим кіно, і я не бачу того прориву, яке було в тій новій хвилі французького кіно, зрештою, радянського кіно, коли з'явилися фільми Хуциєва, Тарковського, Параджанова. Тоді це було нове слово, нова хвиля. Або чеський кінематограф, коли це були Форман, Хетілова і т. д. Технічні досягнення сучасного кіно колосальні, але їх не використали сьогодні для пошуку мови нового кіно або для пошуку нових ідей. З'являється щось дуже цікаве саме у країнах гарячих точок. Іранське кіно дуже цікаве. Дуже цікавий був період югославського кіно (в усіх нових країнах вони пережили цю війну). У Китаї є дуже багато цікавого, бо метафоричність, те, що можна сказати між рядків, завжди цікавіше, ніж пряма мова.

Влащенко: З чим, на ваш погляд, пов'язано, що в Україні немає практично кінокритиків, які мали б успіх, щоб їх читали, статті яких би переказували? Як Денис Горєлов в Росії, кожна стаття якого це соціальний епатаж. Немає цікавої телевізійної програми.

Халпахчі: На каналі "1+1", у Роднянського, були програми про кіно, про кінофестивалях і т. д. Виявилося, що немає глядача, якому це цікаво. Глядача треба розвивати. Не можна ставитися до глядача, що він зовсім дурень. Треба щось в матеріалі давати на сходинку вище. Щодо критики у нас є якісь градації: кінознавець, критик. В усьому світі це кінопреса. Це широка журналістика, яка доносить зрозумілою мовою інформацію про те, що виходить в репертуарі, і намагається налаштовувати на якісь свої оцінки.

Влащенко: Мені здається, що процеси відродження почнуться тоді, коли прийдуть молоді, зухвалі журналісти-телекритики, які зможуть зробити розмову про кіно, громадську дискусію.

У вас є можливість задати мені запитання.

Халпахчі: Що вас як кіноглядача за останній час зачепило?

Влащенко: Фільм "Голгофа".

Дуже дякую за розмову. Наприкінці жовтня у Києві відбудеться одна з найбільших кіноподій у країні - фестиваль "Молодість". Там завжди є щось таке, що є справжнім, великим кіно. Всім, хто прийде на фестиваль, я бажаю вражень.