Чого б нервувати Путіну

"Пряма лінія" президента РФ Володимира Путіна збіглася з чотиристоронньою Женевською конференцією щодо України. Все це відбувалося на тлі нервової і смиканої нашої рідної Верховної Ради. Чому нервував і відверто зривався на гострі слівця Олександр Турчинов, зрозуміло. Куди цікавіше, з якої причини нервово жартував і був незвично напружений Володимир Путін.

Хай вибачать мене радикальні патріоти, що таку увагу приділяю настроям агресора. Як мені здається, саме агресора і треба б вивчити особливо уважно. Його слабкі сторони, наприклад. А те, що вони у Путіна є, і помітні, стало очевидно в ході "прямої лінії".

Об'єктивно, все було підготовлено і відшліфовано "на ура". (З якоюсь тугою пригадуються плакатно-картонні "прямі лінії" пана Януковича). Але суб'єктивно виникало відчуття, що багато що у Путіна в ході цієї "прямої лінії" не зрослося.

По-перше, українське питання. Воно явно було виставлене на перший план. Власне, про те, що більшість питань стосувалися тарифів на житлово-комунальні послуги, медичного обслуговування, зарплати і соцгарантій, справно доповідав статистичний центр, де підраховувалися і систематизувалися питання. Але в ході "прямої лінії" основний акцент був зроблений саме на внутрішньоукраїнську ситуацію, а внутрішньоросійська, побутові питання відійшли на другий план. Більш того, вони частково втратили свою значимість. Це було помітно в діалозі між жителем села Бельго (постраждалого від повені), який поцікавився, за що він сплачує транспортний податок, якщо дороги немає. "А навіщо Вам машина-то, я не розумію. Якщо немає дороги, навіщо машина, де Ви їздите? Це провокація якась прямо", - спробував відбутися жартом Володимир Путін. Але жарт вийшла натягнутий і, м'яко кажучи, не смішний. Було помітно, що йому складно відповідати на такі питання. Володимир Путін просто "перевів стрілки" на губернатора. Це важливий момент, і до нього варто повернутися.

По-друге, відповіді по суті з українського питання. Знову ж таки, суб'єктивне враження, мені здалося, що цього разу у Володимира Путіна немає стрункої, цілісної і логічної концепції вибудовування відносин з Україною. Зате є протиріччя у власних словах. З одного боку, Південний Схід - це "Новоросія", і була кинута вудка на предмет того, що більшовики в 20-х роках невідомо, чим керувалися, приєднуючи ці області до України. Іншими словами, чернетка обґрунтування просування Росії на Південний Схід України накидана досить широко, оскільки, не обмежившись більшовиками, Володимир Путін згадав князя Потьомкіна та царицю Катерину ІІ. З іншого боку, Володимир Путін озвучив власні сумніви, мовляв, там населення приблизно 50% на 50% (росіян і українців), це не Крим, а права російськомовних громадян захищати треба. Тим більш нелогічним виглядав блок відповідей про співпрацю з київською владою, яка, звичайно, нелегітимна, але платити за газ повинна повністю і в строк. Ще цікавіше, як Володимир Путін охарактеризував основних кандидатів у президенти: фактично відмежувавшись від Олега Царьова і Михайла Добкіна, він особливу увагу приділив Юлії Тимошенко та Петру Порошенку. Причому про антиросійські випади "Леді Ю" висловився настільки дивно, мовляв, це емоції, що виникли підозри щодо російських багатоходівок і кремлівських ставлеників.

По-третє, і тут варто повернутися до епізоду з автолюбителем з села Бельго, стає все більш помітною залежність Володимира Путіна від губернаторів. Очевидною ця зворотна залежність стала після запитань про те, що лікарям урізують зарплати через Крим. "Губернатори, як подивишся, весь час доповідають вам, що все добре, зарплата лікарів вище середньої по регіону, а в реальності все по-іншому", - це ключова фраза "прямої лінії". І те, що проривалися скарги і на зниження індексації пенсій, і на скорочення зарплат вчителям через приєднання Криму, можна сприймати як глухий підкоп губернаторів під Володимира Путіна. Це яскрава картинка федералізації в дії, і це те, на що прагне президент РФ перетворити нову українську владу. Користуючись його ж термінологією, це "розукрупнення", щоб маніпулювати у своє задоволення.

На мій погляд, на тлі щоденного "накачування" про війну й агресора-РФ, про бомбосховища у Києві та провокаторів у західних регіонах, підсумкова заява Женевської конференції 17 квітня є досить м'якою. Вона може бути анонсом якоїсь паузи, очікуванням підсумків президентських виборів, і вона ж істотно обмежує нову київську владу у діях. Держсекретар США Джон Керрі, правда, зобов'язав Росію до розрядки напруженості в Україні до вихідних. Але як відреагує на це Росія, адже, при всій м'якості підсумкової Женевської заяви, вона і їй зв'язує руки? Тим більше що США безпосередньо пообіцяли посилити санкції для РФ, якщо пристрасті на Південному Сході не вгамуються. Так, росіяни отримали "пряник" у вигляді виведення за дужки питання про Крим. У той же час, Сполучені Штати явно бажають бачити реальні можливості нової української влади в процесі врегулювання протистояння, причому вже до найближчих вихідних днів.

Тобто ми можемо сподіватися на перемир'я. Якщо у якоїсь із сторін не здадуть нерви, чи не виникнуть нові інтереси.

 

Редакція може не погоджуватися з думкою автора