Як зберегти за собою Південний Схід, або Що робити Києву

Якщо Україна ще планує зберегти за собою південно-східні регіони, потрібно негайно припинити дурне лицемірство по відношенню до росіян. Нові росіяни - це вже давно не ті росіяни, що 20 років тому, та й армія Путіна часів анексії Криму - це не армія Єльцина часів першої чеченської. Як показала практично ідеально влаштована операція по захопленню Криму, військові "яструби" Путіна здатні продемонструвати не тільки високу організованість, але й можуть елегантно при цьому жартувати (Аксьонов-прем'єр, прокурор-тян, "мертві душі" на голосуванні в Севастополі і маниловского масштабу Керченський міст).

Безіменні окупанти-примари, що діють організовано великими з'єднаннями без будь-яких офіційних розпізнавальних знаків, - це ще одне цілком робоче ноу-хау; геніальний винахід, що абсолютно виходить за межі міжнародного права.

У цьому сенсі Україна, яка діє суворо "за нормами міжнародного права", ризикує втратити ще півкраїни. Як у відомій філософській дилемі: "Чи варто намагатися зачитувати норми кримінального кодексу розбійнику, який вас грабує на вулиці?".

Втім, сьогодні як українським, так і військам НАТО ніщо не заважає почати грати за тими ж правилами, за якими грають люди, які так м'яко захопили Крим. Країни НАТО без проблем можуть дати з десяток тисяч ввічливих неговірких військових, які будуть озброєні до зубів і встануть на кордонах з Росією і Придністров'ям. Навряд чи "зелені чоловічки" з застарілим озброєнням ризикнуть воювати з ультрасучасними роботизованими бойовими комплексами, що стоять на озброєнні країн Заходу.

Проблема лише в тому, що НАТО ніколи не піде на введення своїх військ без розпізнавальних знаків.

Тому, сподіваючись на підтримку НАТО, потрібно розуміти, що заяви західного силового блоку поки що це лише слова, і не більше. Починати бойові дії з росіянами-"зеленими чоловічками" вони точно не стануть - Росія залишається ядерною державою. Вводити ввічливий, але грізний контингент для захисту українських кордонів, натовцям, як кажуть, "Заратустра не дозволяє".

Звідси випливає парадоксальний висновок: допомога НАТО Україні зовсім не потрібна. По-перше, вона запізниться, оскільки військова операція РФ якщо і почнеться, то найближчими днями, і Росія візьме собі все, що зможе взяти, попутно пообіцявши хоч ще один міст - від Севастополя до Одеси. По-друге, сама ідея співпраці з НАТО на таких підставах може призвести до негативної реакції на півдні і сході, що дасть сепаратистам ту критичну масу незадоволених, яких їм кожні вихідні бракує. Навчання, напевно, найбільш вірний формат співпраці, який винайшло український уряд.

Основне ж завдання української влади вже сьогодні, до виборів - спробувати отримати довіру жителів південного сходу. Поки що мешканці цих регіонів отримують все більше приводів для невдоволення: починаючи від дурних метань у мовному питанні аж до досить сумнівних економічних заходів уряду разом з посиленням корупційної системи державних поборів, з якою нова влада, хоч і обіцяла це на Майдані, ніяк не бореться.

Якщо Київ хоче зберегти регіони, слід подбати про них, почути їхніх жителів, як би вони не були, з точки зору Києва, неправі, і поставити цю задачу в пріоритет, якою б вона не була складною. В іншому випадку маргінальні групи отримають перевагу в громадській думці, і тепер вже за цю громадську думку почнуть боротися регіональні еліти, які можуть, як і в Криму, легко перекинутися до Росії, якщо отримають свої гарантії,  - більші, ніж гарантії Києва. Все-таки, не кожен захоче летіти в одному літаку з камікадзе. І НАТО з Європою тут абсолютно ні до чого.

 

Редакція може не погоджуватися з думкою автора