Стара казка на новий лад або про Новоросії і чорних чоловічків

Нещодавно завдяки інформаційним каналам я дізнався дещо нове. Вірніше, старе до скам'янілості. Від президента Росії, яка претендує на роль одного зі світових лідерів я почув щось цікаве. Виявляється, що теперішній південь і схід України, це абсолютно не українські території. Це Новоросія.

Не знаю, може, хтось злякався, почувши таке, а я лише позіхнув. Путін - абсолютно неоригінальний. Адже подібне вже говорилося. І "ісконно русскімі", між іншим. Командувач Білої Добровольчої Армії генерал Антон Денікін на піку своїх перемог влітку 1919 р. заявляв, що України не існує. Він заміняв це поняття відразу трьома іншими: "Малоросія", "Новоросія" і "Галичина". Притому Новоросія у Денікіна географічно збігалася з Новоросією Путіна. Загалом, немає нічого нового під Сонцем. Денікінці не залишали українцям всіх мастей (червоним, зеленим, жовто-синім) жодних шансів на свою державу. На тому й погоріли.

Але слова та ідеологеми одне, а реальність - інше. Маючи під рушницею близько 150 000 бійців (на вересень 1919 р.), Денікін все ж потребував українських продуктових і сировинних базах. Його режим з місцевим населенням (у масі своїй українським селянством) не вважав за потрібне рахуватися.

Денікіну було чим пишатися: добре озброєна кадрова армія (наявність висококваліфікованих офіцерських полків), багатий бойовий досвід, визнання і підтримка з боку блоку переможців Першої світової війни - країн Антанти. Але дещо білий генерал і не врахував.

Проти денікінського режиму вже з перших днів його появи на Лівобережжі України виступив один з найбільш відомих отаманів південно-східній "вольниці" - Нестор Махно. Під його прапори стікалися тисячі незадоволених поверненням колишніх порядків селян. І та територія, яку командувач Добрармией необачно назвав Новоросією, була їхнім будинком. Його вони не збиралися віддавати. Так і виникла перша армія "чорних чоловічків" на теренах сучасного південного сходу нашої країни.

Вже з перших днів її офіційного створення (початок серпня 1919 р.) її командування дотримувалося непримиренної позиції протидії білогвардійцям. До кінця існування денікінського режиму в Україні махновці не припиняли бойових дій проти армії царського генерала.

Хоча чорного кольору в Повстанської армії було небагато - лише на символічних прапорах військових з'єднань та в назві особистої охорони Махна - "Чорна сотня", в історію махновці увійшли саме як "чорні" (на противагу червоним, білим, зеленим, жовто-блакитним). Примітно, що хоч поруч з Махно і були "стовпи російського анархізму" - селяни мислителі і теоретики - прихильники такого суспільного ладу, Повстанська армія була в цілому українським феноменом. Ще учасник Української революції письменник Ю. Горліс-Горський, який бачив махновську силу наживо, писав: Прапори чорні й жовто-блакитні. Багато махновців у козацьких шароварах співають українські пісні. Чорт розбере, що за програма.

До речі, пізніше дослідники встановили, що понад 60 % махновців мали за плечима бойовий досвід на полях Першої світової війни, багато командирів мали офіцерські чини, були Георгіївськими кавалерами. Тобто не проста це була "банда", а дійсно армія. "Чорна" армія Південного сходу.

Саме в боях з нею загрузли кращі частини денікінців (козачі полки Шкуро, Дика дивізія горян, бронепоїзди - всього понад 15 000 активних багнетів і шабель). А їх так не вистачало на головному - Московському - напрямку антирадянського фронту Денікіна. Він їх не дочекався: від 5 до 10 тисяч білогвардійців загинули або отримали поранення в боях тільки за другу половину вересня 1919 р. Примітно, що махновці розгромили і Сімферопольський офіцерський полк, "зменшивши" його вдвічі.

Розгром Денікіна завершила Червона Армія. Але хрест на його перемоги був поставлений саме "чорними чоловічками" Махна в українських степах. Немає нічого нового під Сонцем. Південний схід вже раз показав своє ставлення до того, хто назвав його Новоросією. Ймовірно, покаже ще раз, якщо нові білогвардійці зважаться на вторгнення. Поживемо - побачимо.

редакція може не погоджуватися з автором