Про вибори, пам'ятники і звичні для нас речі

Останнім часом мене турбує відразу кілька питань, зв'язок між якими, на перший погляд, не цілком очевидний. Мова йде про майбутні вибори президента України, ситуації з об'єктами культурної спадщини і події, які вже, на жаль, сприймаються як належне.

Безумовно, майбутнє для українців випробування у вигляді виборів президента не буде легкою прогулянкою перед сном. Кандидатами на найвищу посаду зареєструвалися практично всі, хто міг це зробити.

Якщо прибрати у бік тих, хто вирішив брати участь у президентській гонці заради самопіару, то перед нами постане традиційний український розклад: вибирати з поганого і дуже поганого. З одного боку - це представник великого капіталу Петро Порошенко, за якого, судячи з соціологічних опитувань готові голосувати чи не 40 відсотків українців, з іншого боку - це Тимошенко-Тягнибок-Ярош та інші, які розглядаються на південному сході як "праві". З регіоналами - ще складніше.

Юлія Володимирівна тим часом вирішила позмагатися з Ярошем та Тягнибоком у радикалізмі, використовуючи крайні настрої частини електорату. Рейтингу їй це навряд чи додасть, зате тепер Тимошенко, імовірно, позбулася будь-яких шансів на голоси значної частини українського населення на сході.

У той же час висунення діючих та колишніх депутатів від Партії регіонів - велика помилка. Хоча б тому що це внесе розкол у партії. Звичайно, є версія і про те, що цей політичний проект "похований" своїми учасниками, але ядро збереглося, то йому слід було обрати помірковану позицію. Не беруся судити, наскільки участь регіоналів у виборах заспокоїть ситуацію в країні, тому що більшість з тих, хто зараз перебуває при владі швидше за все там і залишаться, за винятком найбільш одіозних фігур, які з часом відсунуті від ключових важелів своїми більш помірними соратниками.

Вибори - виборами, а між тим у країні, незалежно від політичного процесу, до якого прикута вся увага, розвиваються інші малоприємні тенденції. Наприклад, боротьба "Правого сектора" та інших праворадикалів проти всього радянського, активний тиск на колишніх і нинішніх чиновників (приклади з начальником ДАІ Львова та в.о. директора НТКУ Пантелеймоновим). І найбільша проблема полягає навіть не в тому, що таке відбувається (не дивно було б припустити діяльність праворадикалів у цьому напрямі й такими способами), а те, що суспільством, яке захоплене виборами, це сприймається як належне. Пам'ятник Леніну впав? Буває. Молодики у масках увірвалися в кабінет чиновника і вимагають написати заяву? Ну гаразд. А що там у нас з рейтингами кандидатів?

При цьому надії як завжди концентруються знову на новому президенті, який повинен принести моментальне звільнення від усіх проблем. Які, до речі, сприймаються як належне.

Редакція може не погоджуватися з думкою автора