Про "донецьких", "кіровоградських" і штурми ОДА

За останнє десятиліття поняття "донецькі" настільки обросло всіляким негативом, що, в цілях політкоректності, від його використання у вітчизняному інформпросторі час відмовитися. Причому в незалежності від того, хто мається на увазі під цим багатозначним ярликом.

Часто політичні узагальнення проривають будь-які смислові межі тих чи інших явищ, в результаті чого погана слава однієї групи людей починає переноситися на іншу, яка живе з нею на одній території. Це перенесення може відбуватися у свідомості того, хто узагальнює ("та вони там всі такі"), і того, хто потрапляє під це узагальнення ("вони нас усіх такими вважають"), і стороннього одержувача інформації ("спасибі жителям Донбасу"). Щодо останнього слід зазначити, що влада дійсно є відображенням народу, тим більш того, який у більшості своїй її підтримує. Але все-таки зрощувати звичайне населення шахтарського краю з тутешніми "господарями життя" було б не зовсім правильно. Як мінімум, тому, що багато місцевих жителів (і вони, зрозуміло, в першу чергу, якщо говорити про Україну в цілому) виявилися обдуреними і розчарованими політикою регіоналів.

Соціально-політичний маркер "донецькі" в медіа-середовищі дуже рідко вживається в доброму або нейтральному контексті, а частіше - у злісному і ворожому. З урахуванням згаданих вище узагальнень національній єдності країни це явно не служить. Тим не менше, бувають такі випадки, коли не можна не звернутися до цього збірного поняття, використовуючи його чисто об'єктивно без будь-якого сарказму і задньої думки. Наприклад, якщо говорити про один з останніх трендів в адміністративно-політичному житті Донецької області, де "донецьких" активно почали розбавляти (або навіть витісняти) "кіровоградські"...

Виходить досить цікава картина: за останні місяці "донецькі" втратили свої позиції не тільки в Києві, але в деякому плані і всередині Партії регіонів (немає тепер лідера з Донеччини), і у владних структурах області, в яких "кіровоградські" частково потіснили "донецьких". 5 березня новим начальником головного управління МВС України в Донецькій області був призначений генерал-майор міліції Костянтин Пожидаєв, який обіймав з 2011 по 2014 рік аналогічну посаду в Кіровоградській області. Трохи пізніше стало відомо, що для посилення охорони правопорядку на Донеччину направляються додаткові сили з Дніпропетровської та Кіровоградської областей. А 1 квітня першим заступником голови Донецької облдержадміністрації Сергія Тарути став Андрій Ніколаєнко, екс-губернатор Кіровоградщини...

Питання: але чому ж саме "кіровоградські"?! Може, з тієї причини, що саме ця область була однією з небагатьох в Центрально-Західній Україні, де під час майданівських акцій протестувальникам не вдалося захопити ОДА, а сьогодні в Донецьку це питання має особливу актуальність? Або ж представники Кіровоградської області просто-напросто більш надійні в патріотичному відношенні і в той же час ментально ближчі до Донбасу, ніж, наприклад, уродженці Галичини? Чи, може, так випадково вийшло, бо просто не було кого?

У будь-якому випадку, не допомогло - адже помінялися кадри лише на самому верху. Як би там не було, в неділю, 6 квітня, проросійським мітингувальникам все-таки вдалося захопити облдержадміністрацію. В донецькій міліції своє невтручання пояснили небажанням допустити ще більших масових заворушень. Таким чином, і "кіровоградський фактор" в даному випадку не допоміг. Мабуть, справа все ж не стільки в тому або іншому регіональному походженні, скільки в совісті і професійності, які, правда, у всіх по-різному можуть проявлятися... Або не проявлятися.

 

Редакція може не погоджуватися з думкою автора