Чи зможе економіка консолідувати українське суспільство?

Якщо уважніше придивитися, на Південному Сході України сьогодні діють три основні суспільно-політичні "тяги". Це - потяг до минулого, потяг до справжнього і потяг до майбутнього. Перший виражається у прорадянських і проросійських настроях, другий - у проукраїнських як таких, а третій - у проукраїнських як проєвропейських або просто у проєвропейських.

Враховуючи те, що туга за минулим - справа не зовсім продуктивна, а майбутнього часу самого по собі не існує, найбільш адекватним у всій цій палітрі виступає варіант проукраїнського вектору, якому не потрібно підживлюватися ані радянськістю, ані російськістю, ані європейськістю.

Іншими словами, це - примирення з політико-правовою реальністю, яка дає можливість правильно оцінювати поточний стан справ у країні, а не впадати в малоконструктивну культурно-історичну ностальгію, що відсилає "вперед в СРСР", або ж у відірвану від землі мрійливість про світле євросоюзне майбуття. Проте миритися з реальністю в будь-якій справі часом досить складно. А іноді ще складніше просто намацати її. "Вона сховалася в моєму ексклюзивному тумані, перетворюючи траву в молоко", - як співає Юрій Шевчук у своїй новій пісні "Реальність".

У той же час реальна практика показує, що найчастіше під демонстративною ідеологічною вірою в проукраїнське дане ховається просто-напросто страх втратити рівень економічного комфорту, який асоціюється з незалежністю і територіальною цілісністю України. І не більше того. Втім, те ж саме можна сказати в багатьох випадках як про проросійські, так і прозахідні українські мотивації.

"Базис" прокремлівських настроїв серед жителів південно-східних регіонів, за законами марксистського жанру, нерідко зводиться суто до споживчих стимулів у дусі "в Росії пенсії вищі". А політичні страхи й обурення, пов'язані з перемогою Майдану, в даному випадку можуть виконувати функцію ідеологічної "надбудови", покликаної не тільки підкріплювати, але і прикривати не зовсім приглядну споживчу сторону питання.

Аналогічна картина спостерігається і в характерному ставленні більшості українців до європейської ідентичності: згідно з даними Центру Разумкова, майже 60% жителів нашої країни потребують певного рівня матеріального благополуччя, щоб відчути себе європейцями.

Загалом, реальна консолідація українського суспільства в нинішніх умовах можлива, по суті, лише на основі духовно-моральних ідеалів. Інших надійніших шляхів не видно. Політичне, правове, культурне, історичне нас, українців, поки що частіше роз'єднує, ніж об'єднує. А ставити в основу всього суспільного життя економіку і споживацтво означає вибрати сценарій, далекий від того, щоб вважатися, як мінімум, гуманістичним.

"Речі більші, ніж їхні оцінки. Зараз економіка просто в центрі. Об'єднує нас замість церкви, пояснює наші вчинки...", - писав Йосип Бродський. Хочеться вірити, що цей радянський "тихий жах", описаний поетом понад півстоліття тому, все менше буде мати спільного з тим, що ми бачимо в сьогоднішній Україні. Будувати будинок все-таки варто на камені, а не на піску.

редакція може не погоджуватися з думкою автора