Буря на сході: кому вигідна українська Вандея

У неділю, 6 квітня, почалося: учасники проросійського мітингу в Харкові захопили будівлю ОДА, аналогічні спроби були зроблені і в Донецьку. У всіх випадках, сепаратисти повторювали логіку дій учасників Євромайдану в Києві та євромайданів в регіонах країни. Як штандарт у харківських і донецьких бунтівників - прапор Російської Федерації. Клич - "Росія! " Можна угледіти в пригоді цілком логічне продовження Майдану - АнтиМайдан. Як казав булгаковський Воланд, все має тінь. Але, як мені здається, підґрунтя української Вандеї куди складніше, має подвійне, а то й потрійне дно.

Особисто мене насторожили кілька, навіть не подій, а так, швидкоплинних меседжів, натяків, які дозволяють зв'язати воєдино вибух сепаратизму саме зараз з передвиборними кулуарними торгами.

Перший - з'їзд "Батьківщини" і неоднозначна реакція на висунення почесної голови в президенти. Юлія Тимошенко не може не бачити, що рівень її підтримки, навіть в рідній партії, м'яко кажучи, не дорівнює бажаному. Сильний хід Порошенка ставить її перед фактом: у другому турі вона, замість Дмитра Яроша або Олега Ляшка, цілком може отримати партнером Петра Порошенка. Навіть якщо припустити, що і його рейтинги, умовно кажучи, завищені, це небезпечний суперник. І не тому, що у нього геніальна передвиборна програма або смачні цукерки. Просто Петро Порошенко цілком здатний стати гарантом того, що переділу сфер впливу після президентських виборів не трапиться, і в цьому сенсі він влаштовує ключових олігархів, в тому числі, скоріш за все, і пана Фірташа, і пана Ахметова. Юлія Тимошенко, при всіх її талантах і здібностях, таку гарантію може дати, але вірогідність виконання такого гарантії, судячи з усього, оцінюється не надто високо. Звичайно, вона зробила тактичну помилку, давши команду "фас! " Арсену Авакову, який здійснив кілька показових арештів майже в той же день, коли вона повернулася у велику українську політику. Багатьох це відсахнуло, підштовхнувши до підтримки Петра Порошенка. Результат другого туру виборів з Тимошенко в парі з Порошенко може повторити ситуацію 2010 року.

Другий фактор - це чутки про те, що у Юлії Тимошенко не складаються стосунки з Олександром Турчиновим. Можна допустити, що він, ставши в. о. президента, непогано почувається й без ідейної натхненниці. Нинішні посади дозволяють йому, наприклад, ігнорувати партійні заходи, як-то з'їзд. Після перетворення в'язня у президента Турчинову пригадується все. І він очевидно роздумує, чи варто так запросто віддавати адмінресурс.

Третій - видимих причин для бунту Південно-Сходу немає. В увсякому разі, не проглядається. З великою натяжкою це можуть бути нові тарифи на газ.

Всі ці елементи складаються в цинічну, але цілком логічну картинку. Отже, припустимо, що певні сили (зовнішні, зрозуміло!), зацікавлені в просуванні Юлії Тимошенко на посаду президента. Це не обов'язково Росія. Профінансувати сепаратистів проблем не складе, а ефект буде гучним. Особливо майже напередодні засідання ПАРЕ, де, як очікується, російську делегацію позбавлять повноважень. Строки для "герильї" обрані дуже вдало: за півтора місяця до 25 травня. Якщо пощастить, другого туру реально уникнути. І якщо ця версія хоч скільки-небудь відповідає реальності, протести будуть охоплювати весь Південний Схід України, громадяни вимагатимуть референдуму під прапорами РФ, напруженість буде наростати по експоненті, а ляльководи за лаштунками продовжать переговори про бонуси.

У цій ситуації фігура Турчинова стає майже трагічною. Він має важелі, повноваження, владу, можливо, він чудово знає і авторів постанови, і фінал, але може зробити мало що. Обставини складаються так, що він вже скасував свою поїздку на конференцію ПАРЄ. Тобто, представляти Україну буде інша людина. Отже, монополія Турчинова на зовнішні контакти вже обмежується. Він повинен залишатися в Україні і реагувати. Воєнний стан Турчинов ввести не може, так як зірве вибори і запрацює звинувачення в "цезаризмі". Протистояти сепаратистам силами Національної гвардії навряд чи можливо, армію не можна задіяти, оскільки військовий стан не оголошено. Грубо кажучи, сил немає. Залишаться гасла, а на них у соціумі у кого імунітет, у кого алергія. Олександр Турчинов міг би зробити сильний хід - ввести пряме президентське правління і, створивши альянс з Арсенієм Яценюком, який (поки) сидить на фінансах, відбити атаки опонентів, але він навряд чи здатен на такий бліцкриг.

Яким буде наступний хід у цій захоплюючій геополітичній грі? Як мені здається, вибух сепаратизму на Південно-Сході повторить сценарій Євромайдану, все питання в тому, чи будуть жертви. На жаль, якщо йде гра по-крупному, жертв не уникнути.

Арсеній Яценюк намагається перехопити ініціативу і має намір особисто відвідати обурені регіони, аби вгамувати пристрасті. Підозрюю, що у нього навряд чи щось вийде. Прем'єр вже пообіцяв збільшити обсяг субсидування вугільної галузі з 1 млрд до 12 млрд грн, як і було в держбюджеті-2014, прийнятому "злочинною владою". Мимоволі складається враження, що, крім інших цілей, і реалізується план з дискредитації прем'єра, щоб істотно послабити його ще до сходження на престол. Такого може бажати лише одна людина, якщо говорити про політикум, без урахування всіх громадян, ощасливлених новими тарифами на газ.

Втім, залишається і варіант підґрунтя української Вандеї, який куди позитивніший за перший. Наприклад, що бунт підняли під Михайла Добкіна, щоб зростити його рейтинг і нівелювати конкурентів в особі Олега Царьова, Сергія Тігіпка і Юрія Бойка, повернувши монополію на електорат південного сходу. Якщо так, то все куди простіше, і після досягнутого ефекту (виведення Добкіна у другий тур, чи хоча б на третє місце після Тимошенко і Порошенка) сепаратизм піде на спад. Бо буде просто не потрібен.

У світлі великих геополітичних ігор, цікаво подивитися, як буде розгортатися кампанія з виборів у Києві. Район з районом будуть воювати? Лівий берег з правим?

Хотіла пожартувати. Але не смішно. Швидше, страшно. Адже ігри нерідко перетворюються в реальність.

 

Редакція може не погоджуватися з думкою автора