Одне з них просте і в цілому логічне: ті, кого називають терористами, отримують спорядження завдяки тому, що кордон, що називається, "не на замку". Ось і їдуть КамАЗи з такою ось "гуманітарною допомогою", яка потім "чомусь" виявляється повноцінними зразками новітнього стрілецького і важкого озброєння. Є всі підстави вважати, що подібний "імпорт" на Донбас тільки посилить ситуацію, розтягне її на місяці, роки. Так звідки ж зможе взятися стабільність в регіоні? Якщо межа-то не на замку.
Подібну проблему роки, навіть десятиліття вирішувала і одна з висхідних зірок в короні Азії - Індія. Після розділу в 1947 р. північно-західна межа цієї держави практично відразу перетворилася в гарячу точку. І там теж виявилися свої сепаратисти, які дуже скоро змінили свій статус на терористів - і теж завдяки індійським ЗМІ. Немає нічого нового під небом, насправді. Про проблему Кашміру писалося вже багато, і вона багатьом досконально відома. Але дуже багато схожих деталей спостерігається. І вимоги активістів місцевого населення приєднати регіон до сусіднього Пакистану, і збройні сутички між "сепаро-терористами" і поліцією/армією, і імпорт повстанських ідей з колишньої другої частини Індостану.
На щастя для любителів історичних паралелей повідомлю, що з роками ситуація в цій проблемній точці змінювалася. І незмінно на користь Індії. Незважаючи на те, що конфлікт тривав понад півстоліття, Кашмір досі під юрисдикцією Делі, і на міжнародному рівні це ні в кого не викликає сумнівів. Чому? Все дуже просто. На це є 3 причини.
По-перше, кордон з Пакистаном Індія вже з перших років незалежності всіляко намагалася тримати на замку. Для елітних спецпідрозділів бойової охорони уряд в Делі не жалів грошей: адже стояло питання про збереження Кашміру у складі держави. Вантажівки змушені були повертати назад в Пакистан, а "туристи" діяли невеликими групами, аж ніяк не маючи на руках новітніх зенітних установок. Зовсім не схоже на Україну, де, незважаючи на клятвені запевнення прикордонників, регулярно "з боєм прориваються" по кілька вантажівок із зброєю і бойовиками.
По-друге, індійські державні мужі за останні 60 з гаком років постійно дбали про підвищення обороноздатності армії і компетентність силових структур. Нагадаю, що Індія є третім за величиною покупцем зброї у світі. А теоретичним і практичним досвідом індійські силовики можуть похвалитися чималим: це і участь у міжнародних миротворчих операціях, це і спільні навчання з військовими з інших країн, це і новітнє матеріально-технічне оснащення, яке отримує армія з-за кордону. Тільки за листопад 2013 - березень 2014 рр. Індією проведено три запуски ракет класу "земля - земля" і "земля - повітря". І це порівняння, на жаль, не в плюс Україні, яка входить у десятку топ-виробників зброї в світі, але не може дозволити собі навіть розробки власного виробництва.
І в-третє, це помилкова зовнішня і внутрішня політика давнього суперника - Пакистану. Нагадаю, саме там, в результаті спецоперації, було ліквідовано "терориста № 1" - Усаму бен Ладена. Пакистан цього якось не врахував, якщо взимку 2013/14 рр. влаштував переговори з представниками Аль Каїди мало не на офіційному рівні. А адже це дуже не сподобалося США та ООН, які, у свою чергу, на даному етапі зацікавлені підтримати Індію. Нещодавно там на парламентських виборах переміг Нарендра Моді, чия жорстка позиція щодо Кашміру і Пакистану вже відома. Тут, звичайно, порівняння ситуації в користь нашої країни не на користь Росії. Північно-східний сусід, як і Пакистан колись, зважаючи на впевненість у власній безкарності, вельми незграбний на міжнародній арені, і це створює Україні сприятливі умови ... якими, правда, ще треба знайти волю скористатися.
Два-один. Хороший результат? Навряд чи. Україна, як би там не було, ні по ресурсах, ні по території - далеко не Індія.
Редакція може нре погоджуватися з думкою автора