Тристоронні консультації як синдром слабості і боягузства

Мабуть, із моєю головою щось не те. У ній ніяк не вкладаються консультації з Росією. Я не можу сам собі пояснити переговори з ворогом, який ампутував Крим, а зараз обстрілює українську армію на території України. Ви слабаки – ось що я хочу сказати керівництву моєї країни, яке в пориві словесного патріотизму обзиває Росію агресором, а тим часом сідає за стіл переговорів, як ні в чому не бувало. Нібито не було Криму, не було зелених чоловічків із російськими паспортами, не було важкогабаритного озброєння з нумерацією російських військових частин, не було чеченських найманців та інших відходів людства made in Russia.

…чисто по-людськи цікаво, як виглядали ці консультації з Росією. Мабуть, делегат України на усмішці увійшов до зали засідань, доброзичливо потиснув руку російському делегатові, по-школярськи розклав на столі талмуди паперів, конструктивно почав розмову, дипломатично демонструючи готовність України врахувати всі інтереси свого стратегічного сусіда. Пані лягли і просють.

Сам факт таких консультацій – це навіть не поразка України. Це щось більше, і воно геть роздирає мозок. Це сеанс показового самобичування. Якесь патологічне самоприниження. Гра в віртуальну реальність, де фігурують не людські жертви й ридання – а сухі цифри, аркуші документів і ідіотська віра в те, що усе це, вкупі взяте, має патетичну назву "геополітика". Насправді ж це – слабкість, позбавлена елементарного гонору й самоповаги.

Молдова, маючи під боком путінське Придністров'я, одразу ратифікувала підписану в Брюсселі асоціацію. Грузія, маючи під боком путінську Абхазію, наступного тижня збирає парламент для ратифікації. А Україна, маючи на своїй території російських бойовиків із російською амуніцією, в атмосфері сірих буднів проводить безглузді перемовини з агресором, ворогом, терористом і шулером. Ясна річ – в умовах війни зі щоденними людськими втратами треба же ж чимось себе зайняти. Ясна річ – це будуть героїчні переговори, цілодобові, зі спітнілими спинами. Такі тяжкі й безсонні переговори! В декілька раундів. Щоб ворог лишився задоволеним, а ми вкотре виросли в своїх очах, отримуючи насолоду від благородного підставляння другої-третьої-четвертої-енної щоки.

Звісно, такі щоки, як у наших перших осіб, можна й підставляти – по них бо не текли сльози.

"Ми вимагаємо припинити імплементацію Угоди та змінити її положення, аби усунути негативні наслідки для нас" – безпардонно заявляє Росія, відчуваючи себе в ролі центрфорварда, якому з глибини поля постачають м'ячі всі учасники "консультацій". Наші мовчать. А смоли гарячої не хочете? А "ла-ла-ла-ла" вам не заспівати?

На мою думку, тристоронні консультації потрібні лише задля того, аби представник України прийшов на них і публічно заявив про неможливість сидіти за одним столом із ворожою країною. Розвернувся і пішов. І нехай собі радяться до потєрі пульса. Все одно це ж нічого не дасть. Бо "консультації" можуть мати два результати. Або Україна відправить Росію подалі. Або Росія взує Україну. Другий варіант не обговорюється. Тому нам нема різниці, як саме послати Росію – одним реченням чи цілим абзацом.

Ви слабаки -  ось що я хочу вкотре за цей текст повторити керівництву своєї країни, яке навіть у підмітки не годиться молдованам, про чию простакуватість колись складали анекдоти. Тепер герої зневажливих анекдотів мають безвізовий режим, антидискримінаційне законодавство і ратифіковану угоду – тоді як "світове чудо" Україна ніяк не набереться духу чітко сказати Росії, що їй пора вже звикати до асоційованого члена ЄС по сусідству, який не збирається свою політику узгоджувати з Вовою.

А тим часом… У день переговорів із ворогом загинуло 30 солдатів. Від його рук. 25 із них – із Яворівського полігону піді Львовом. Поминальні панахиди біля пам'ятника Шевченкові у Львові (жахливо це промовляти) вже стали традиційними. Поки Україна "консультувалася" з Росією, Львів прийняв два літаки з пораненими. Каліцтва настільки моторошні, що досвідчені медсестри непритомніли. Україна чи не щодня запалює свічки, оплакуючи своїх найкращих, найсміливіших захисників. А консультації з Росією тривають. Проходять у важкій, але предметній атмосфері. Я не розумію, для чого ці регулярні смерті. Чи, може, для української сторони в "консультаціях" не існує війни? Чи, може, все це фікція?

Дивлячись на цілковиту безхребетність України, я починаю розуміти, чому Європа підсунула ідею тристоронніх консультацій. Щоби перекласти свою відповідальність на безвідповідальну Україну. Безвідповідальну насамперед перед кожною матір'ю, яка втратила свого сина в зоні АТО. Перед кожною дитиною, яка свого молодого татуся пам'ятатиме лише на фотографіях у чорній рамочці.

Масштаби такої безвідповідальності мене шокують. Всіма хвалений президент продовжує експортувати свої солодощі у ворожу країну, яка принесла стільки гіркоти й горя. Всіма хвалений прем'єр до квітня-місяця продавав зброю в Росію, яка потім обертала її проти України. Всіма хвалений Майдан відчайдушно захищає наметики алкоголіків замість того, аби вимагати негайної ратифікації Угоди услід за Молдовою.

Без консультацій із ворогом.

…слабаки.