Ситуація в зоні АТО очима очевидця: гуманітарна криза в Первомайську

Фото из открытых источников

Уже 23-й день у Первомайську йдуть бої. За простою географічною назвою стоїть величезна територія, де зараз люди знаходяться на межі життя і смерті. Справа в тому, що до Первомайська прикріплені не лише квартали міста, але й селища та невеликі містечка околиці. На території останніх відкритих бойових дій не ведеться, але щодня йде боротьба за виживання. Існує кілька речей, про які хочеться не просто писати, а кричати про абсурдність ситуації, що склалася на сьогодні:

1. За рішенням Кабінету Міністрів України на території, де ведеться активна фаза АТО, припиняються будь-які соціальні виплати. Маємо: робітничі селища міського типу, такі як Нижнє, Тошківка, Іванівка та ін., що підконтрольні Первомайській міській раді, вже другий місяць не мають фінансів для купівлі хліба, не говорячи вже про щось інше. "Село може саме себе забезпечити", - скажете ви мені. Так, але не село, де 90% населення працює на підприємствах та за умов відсутності поливної води, постійної посухи звикло сподіватися не на власний город, а на магазин. Маємо патову ситуацію, яку можна вирішити простим підпорядкуванням цих сіл місту Попасній (Попасна до 2000-х років була міським центром для даних селищ).
2. Вимушена еміграція позбавила невеликі сільські школи дітей, більшість класів неможливо сформувати до початку навчального року. Така ж ситуація й з вчителями. Зібрати педагогічні колективи означає здійснити пошукову операцію по всьому СНД. Навчальні заклади на межі закриття, а управління освіти не має навіть можливості повноцінно моніторити ситуацію. Села на грані вимирання, адже, як відомо, немає школи – немає села.
3. Неконтрольований ріст цін на продукти першої необхідності, зловживання якістю останніх. Опозиція поведінці представників малого та середнього бізнесу закінчується збитками для самого покупця.
4. Хворіти для селян є неможливою розкішшю, адже громадяни прикріплені до Первомайської міської лікарні. Викликати "швидку" неможливо, найближчі аптеки у тому ж таки Первомайську, чергових лікарів звільнили через брак коштів. Вихід є лише один – або не хворіти, або захворіти й неминуче чекати смерті навіть через банальну ангіну.

Від безсилля просто опускаються руки. Люди, дякуючи кожен день Богові за те, що живі, мріють лише про одне: мир, право на медичну допомогу та гідне існування без перспектив цінового продовольчого колапсу. Маємо надію, що здоровий глузд переможе над бюрократичним педантизмом, і про невеличкі селища згадають на фоні великої війни.